ТАНЦЮ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до танцюва́ти. Граф з’явився несподівано в залі серед танцюючих гостей (Донч., III, 1956, 16); Дивлячись на танцюючу бджолу, без грубої помилки можна визначити, з якої відстані вона принесла свій взяток (Бджоли, 1955, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 37.