ТАМТЕ́ШНІЙ, я, є.

1. Який є там, у тому місці, у тій місцевості, про яку йде мова. — Зустрівся мені на Волині здоровенний такий чолов’яга, активіст нового життя в Галичині, учитель тамтешньої польської гімназії (Смолич, Розм. з чит., 1953, 128); Його Устина могла.. метнутися кудись по інших селах і закупити на тамтешніх базарах стільки худоби, скільки треба (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 78); // Який живе там, у тому місці, у тій місцевості, про яку йде мова, або походить звідти; місцевий. — Ні, Христе,.. Оврам, я тобі скажу, добрий чоловік.. Усі його тамтешні люди шкодують… (Мирний, І, 1949, 270); Юрчик розказував дуже цікаво про те, як ловлять рибу в Білому морі і взагалі про той край, і про тамтешніх рибалок (Сміл., Сашко, 1954, 283); // Власт., притаманний людям тієї місцевості, того середовища, про які йде мова. — Цей чоловік уже не раз їздив до царського двору і всі порядки та звичаї тамтешні знає (Добр., Очак. розмир, 1965, 406); Хома.. визнавав, що хлопці бачили світи і можуть чимало цікавого розповісти йому про балканські краї, про тамтешні порядки (Гончар, III, 1959, 343).

2. у знач. ім. тамте́шній, нього, ч. Той, хто мешкає там, у тій місцевості, про яку йде мова; місцевий. — О, тайга в нас могуча, це вірно. Коли гнали Колчака, в лісових пущах на такі села натрапляли, що тамтешні не знали, яка зараз і влада на світі… (Гончар, II, 1959, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 31.