ТАМ.

1. присл. Уживається при вказуванні на місце більш віддалене порівняно з іншим, ближчим; у тому місці, у тих місцях; протилежне тут.І там степи, і тут степи, Та тут не такії, Руді, руді, аж червоні, А там голубії, Зеленії (Шевч., II, 1963, 64); Десь там, не в нашій стороні,.. Поївши добре. Лев лежав (Гл., Вибр., 1951, 132); — Чи далеко піхота? — розпитували в кожного. — Там! — махали їм зв’язківці в чисте поле (Гончар, III, 1959, 167); // Уживається в поєднанні з питальними займенниками хто, що. Двері тихо рипнули. — Хто там? — закричала спросоння Кавуниха (Н.-Лев., II, 1956, 177); Що там таке? Сміються всі: «Знов над верстатом Зоз дрімає…» (Сос., II, 1958, 372); // Вживається у функції співвідносного слова в головному реченні, якому в підрядному реченні відповідають сполучні слова де, куди. Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть (Котл., 1, 1952, 227); Що сльози там, де навіть крові мало?! (Л. Укр., 1, 1951, 107); А він пригадує село, в садку налиті сонцем сливи, там, де дитинство протекло (Сос., II, 1958, 436); // Уживаючись на початку повторюваних речень або перед однорідними членами речення, означає: в одному місці…, в іншому місці… Сонце саме заходило.. Там воли ревли; там овечата мекали; там жінки свиней кликали… (Мирний, І, 1949, 390); Яке просторе, велике життя відкривається попереду! Там, чуєш, пущено ще одну домну, там задимів трубами ще один завод… (Гончар, II, 1959, 441); // Уживається в значенні вказівного слова, що замінює відповідний йому член попереднього речення, переважно обставину місця. Багатства в домовину не забереш, а хоч би й забрав, нащо воно тобі там? (Укр.. присл.., 1963, 114); Микола пішов на вигін, де стояли старі верби: там його ждав Кавун (Н.-Лев., II, 1956, 194); Тверді стеблини пирію потрапляли між спиці коліс, заплутувалися там (Смолич. І, 1958, 45).

[І] сям і там; [І] там і сям; [І] тут і там; То там, то сям (там, тут); То тут, то там — у різних місцях; подекуди. Я чула скрізь, і тут, і там, як люблять вас, як вірять вам (Сос., I, 1957, 414); То там, то сям простяглись до сонця котячі лапки, сухі, бездушні, м’якенькі, немов оксамит, а між ними польова м’ята кожну пару листочків прибрала в пояс з геліотропів (Коцюб., II, 1955, 215); Там і сям.. на сонці грілися жовті гадюки (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 102); Перепели хававкали, то там, то там, перекликаючись один а одним (Тют., Вир, 1964, 289); То там, то тут поскрипували чорні, мов з каменю вирізані, верби (Стельмах, II, 1962, 398); Сіре туманисте поле закипало боєм, то тут, то там зблискували, рвучи землю, снаряди (Гончар, III, 1959, 138); Там же; Там са́мо — у тому самому місці, де й раніше. Дія п’ята. Там же на курорті. Великий балкон, з нього вид на море (Л. Укр., II, 1951, 82); Там же на Поділлі новоспечений дворянин був урочисто вписаний у дворянську родословну книгу (Стельмах, І, 1962, 15); Там і там — у якомусь певному місці. Хтось передає, що бачили Юрчика там і там: уже найнявся ватагувати (Хотк., II, 1966, 152); — Я й кажу товаришу Сазону, що так, мовляє, і так, куркуль живе там і там (Тют., Вир, 1964, 167).

◊ Одна́ нога́ тут, [а] дру́га там див. нога́; Що ти (він, вона>́ і т. ін.) забу́в (забу́ла, забу́ли) там див. забува́ти.

2. присл., розм. Потім, згодом, незабаром. Він зараз пішов у танець і взяв перво Катрю, там Марусю, там мене, там і других дівчат (Вовчок, І, 1955, 193); Незабаром і день настав, хмурий, невеселий; а там і ніч налягла (Мирний, І, 1949, 328); От зайшла в них жвава суперечка, Що незабаром в сварку перейшла, А там перекотилася і в бійку (Рильський, III, 1961, 172)

3. част., розм. Уживається під час переліку для заповнення паузи перед однорідними членами речення з відтінком невизначеності, довільності. [Гебрей:] Нехай би се був дім, чи там дворець.., а то — каміння купа величезна (Л. Укр., II, 1951, 243); Треба притьмом Лиску там чи Мальку Сьогодні гнать аж на Попів ланок (Рильський, II, 1960, 304); Гості вели не буденні розмови — про ярмарки чи там храми, а гомоніли про політику, про землю (Горд., II, 1959, 120).

4. част., розм. У сполуч. із займенниками який, що та прислівниками де, куди, коли: а) посилює заперечення чиїхось слів, звичайно з повторенням заперечуваного слова в значенні: зовсім ні. — Чи добре ж вам жилось без мене? — спитав Джеря. — Ет! яке там добре! Бідували та побивались з матірю до останнього часу, — сказала Любка (Н.-Лев., II, 1956, 257); — Що ж ви нічого не робите слабій? Замфір махнув рукою. — Де там нічого… Ворожок та шептух була повна хата… (Коцюб., 1, 1955, 229); [Xома:] Що мені борці, я сам борець! [Жінка:] Ось годі, Хомо, який там з тебе борець (Вас., III, 1960, 103); До клубу й не добігла [Ліна], який там клуб, коли весь шарварок біля контори (Гончар, Тронка, 1963, 173); — А тобі, іроде, й смішно? — Та де там: печалюся, чим беззубу жінку буду годувати (Стельмах, І, 1962, 378); б) виражає сумнів у реальності або можливості здійснення чого-небудь. Напрямив [Семен] свої думки на щоденну роботу. Скільки-то ще доведеться виорать панського лану? Чи вспіємо за два дні?.. Де там, де там! (Коцюб.. І, 1955, 97); в) надає відтінку невизначеності. Тим тільки було й душу одводить, що ходить з рушницею та коли там з дівчатами побалакає (Мирний, І, 1949, 203); Кили б же хоч тих десять мірок змолоти — усе було б хліба на якийсь там час (Коцюб., 1, 1955, 87); // Уживається в сполуч. з неозначеними займенниками для вираження зневаги до когось, чогось або сумніву, непевності. — Все ж таки він знає, я не міщанка якась там, а херсонська дідичка (Н.-Лев., VI, 1966, 21); — Треба не пустити козаків у село й край! Як трудно прийдеться, піщани допоможуть, а може, й Глибока Долина. Це ж яка сила! А їх — сотня якась там (Головко, II, 1957, 312); // У сполуч. з означальним займенником такий підкреслює високий ступінь вияву певної якості, властивості когось. Мотря думала теж про Галю.. «Може, там така, що й не приступайся» (Мирний, І, 1949, 356); — Приїхали мої з ярмарку і в одну душу до мене: — Йди та й іди до Тетяни. Там така дівчина виросла, мов тополя (Стельмах, I, 1962, 59).

◊ Чого́ (кого́) там нема́ (нема́є) див. нема́.

5. част., розм. Уживається в спонукальних реченнях, підсилюючи спонукання або надаючи йому грубувато-фамільярного відтінку. — Жінко, давай, що там насмажила (Коцюб., I, 1955, 299); — Та кажи вже, що там коїться?.. — Та я думаю… — Що ти там думаєш? — зовсім уже розсердився козак (Довж., I, 1958, 236); — То скажи хоч, за що ви звелися? За який там картуз? (Головко, II, 1957, 243).

6. част., розм. Уживається в допустових конструкціях при вказівці на умову, всупереч якій відбувається сказане в головному реченні. Аби кого побачив [Охрім] у біді, зараз врятує, хоч там як утратиться (Вовчок, І, 1955, 95); Ну, та вже як там буде, а я поїду додому (Коцюб., III, 1956, 158).

$ А там ще — уживається в ролі приєднувального сполучника в значенні: крім того, до того ж. — Та напирають здорово, чорти.. А там ще Махно збунтувався (Гончар, II, 1959, 89); [Та] де [вже] там: а) уживається для цілковитого заперечення того, чого можна було сподіватися; зовсім ні. Пішов брат випровадити бабу. Баба й слухати не хоче… Пішла мама: де там! (Коцюб., І, 1955, 457); Щодня в подвір’я наше заліта Упертий дятел.. Мурко вже закрадався до хвоста І сяк, і так, неначе справжній злодій, — Та де там! Раз — і знявся, й полетів (Рильський, І, 1960, 251); б) виражає сумнів у реальності або можливості здійснення чого-небудь. — А як багатшими станемо, то, гляди, і в школу пошлем [сина]. — Де вже там нашому про школу думати… — махає рукою Явдоха (Стельмах, І, 1962, 454); [Та] що там — не варто турбуватися, соромитися; нічого. [Олімпіада Іванівна:] — Ну, та що там, перед вами я можу говорити щиро, ви все одно, що родич (Л. Укр., II, 1951, 39); Хай там що; Хоч там як — за будь-яких умов і обставин; неодмінно. — Вже хоч там як, а на той рік і я піду на поле. Вже ж тоді я буду більша (Л. Укр., III, 1952, 643); Хай там що, а наш час вимагав нового [шевченківського] бібліографічного покажчика (Вітч., 4, 1964, 203); Хто б там не був див. бу́ти; Щоб там не ко́штувало див. ко́штувати; Що там не кажи́ (не кажі́ть) — те саме, що Що не кажи́ (не кажі́ть) (див. каза́ти); Як би там не було́; Шо б там не було́; Хоч би там що було́ див. бу́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 29.