ТАЛІСМА́Н, а, ч. Предмет, що, за марновірними уявленнями, має чудодійну силу й приносить його власникові щастя, удачу, оберігає від небезпеки. Ну та й цей одважний лицар Якось вибрався до бою І вернувсь живий, здоровий, — Талісман він мав з собою (Л. Укр., І, 1951, 377); Володя зрозумів, що не взяти зараз талісман — значить тяжко образити мисливця (Донч., III, 1956, 341); — Та не забудь же стрічку з безкозирки взяти. Вона мені як той талісман… (Кучер, Трудна любов, 1960, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 27.