ТА́ЛЯР, а, ч. Старовинна срібна монета, що була в обігу в Німеччині, Чехії, Італії та ін., а також на Україні. У туркені у кишені Таляри, дукати (Шевч., І, 1951, 200); Давали Надаремне сто талярів За ведмежу пишну шкуру! (Л. Укр., IV, 1954, 138); Максим Кривоніс уніс до хати торбу з грішми і сказав: — Тут тобі, пане Трохиме, і арабські цехіни,.. биті таляри й червінці (Панч, Гомон. Україна, 1954, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 28.