ТАБУ́Н, а, ч.

1. Гурт копитних тварин (коней, оленів, верблюдів і т. ін.). Там по лугу ходить табун коней (П. Куліш, Вибр., 1969, 160); Світає. Глушак веде бійців тайговою стежкою.. Зникає табун плямистих оленів (Довж., І, 1958, 120); Раз він [Ант] натрапив на цілий табун вепрів.., але не став гнатись за ними, бо стикатись одному з цілим стовпищем цих хижих звірів було небезпечно (Скл., Святослав, 1959, 14); * У порівн. Ревуть запінені пороги, Як сірих турів табуни (Рильський, II, 1946, 42); // Зграя диких або свійських птахів. Високо-високо під небом вечірнім пролетіли величезним табуном дикі гуси (Коцюб., І, 1955, 142); Восени, перед відлітом у вирій, тривожиться й табунами збирається птаство (Стельмах, І, 1962, 612); // Скупчення риб, морських тварин. Далеко од берега грає в морі табун веселих дельфінів (Коцюб., І, 1955, 288); Коли табун білух іде коло берега, то неодмінно заходить у кожну бухту (Трубл., І, 1955, 274).

2. перен., розм. Про велику, звичайно неорганізовану групу людей. Вона [Катря] миттю стрибнула з печі додолу й побачила табун посипальників, що товпились біля порога (Мирний, IV, 1955, 304); Стояли грізні дні війни. Від Волги без упину фашистів бігли табуни степами України (Рудь, Дон. зорі, 1958, 88).

Бі́гти (ходи́ти, жи́ти і т. ін.) табуно́м (табуна́ми) — пересуватися, жити і т. ін. великою, звичайно неорганізованою групою. Забили [екскурсанти] весь пароплав, не протовпишся на станціях, ходять цілими табунами на дорогах… (Еллан, II, 1958, 37); Кажуть, люди жили табунами, Спали покотом в млі печер (Сим., Земне тяжіння, 1964, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 11.