ТАБОРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, не док.

1. Розташовуватися табором для перепочинку, ночівлі тощо (про великі групи людей). Скільки видно, таборяться по пісках наїжджі, біліють ятки та намети (Гончар, Таврія, 1952, 33); В сиву давнину біля цієї могили таборилися стійбища кочівників (Добр., Тече річка.., 1961, 11); Хоч земля ще й не протряхла після дощу, проте косарі, поспішаючи впоратись з урожаєм, — уже таборились (Баш, Надія, 1960, 238).

2. перен. Збиратися групами; скупчуватися. Дівчата співають і славлять весну, а парубоччя табориться округ них (Ю. Янов., II, 1958, 183); Все місто в ці дні пропахло кізяками та плавневим сіном. Всюди гамірливо таборяться війська, іржуть коні (Гончар, II, 1959, 102); // Розташовуватися у великій кількості на невеликій площі один біля одного (про предмети тощо). — А наші хатки на колесах, правда, гарненькі? — киває Василинка на яскраві жовто-червоні та голубенькі вагончики, що, наче автобуси на стоянці, таборяться внизу (Гончар, Тронка, 1963, 191); На схилах таборилися хмари (Скл., Помилка, 1933, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 10.