Про УКРЛІТ.ORG

та

ТА1 див. той.

ТА2, спол. I. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць; за значенням відповідає спол. і.

1. Поєднує однорідні члени речення. Поки хліб та вода, то ще не біда! (Укр.. присл.., 1963, 62); Тулиться Чіпка до баби та стиха шепче: «Я, бабусю, добрий… я злого не робитиму» (Мирний, І, 1949, 145); // Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття або коло близьких понять. Спершу стара пані тішилась велико тими гостьми, а далі, як почались між ними сварки, стала думати та гадати: — не рада вже їм, да не одбити (Вовчок, І, 1955, 112); Не день, не годину, в журбі та в печалі, Прожив той співець, як в пустині (Л. Укр., І, 1951, 344); // З’єднує повторювані слова з метою підсилення вислову. А ворон спускається все нижче та нижче (Коцюб., І, 1955, 221); — Ой, далеко, браття, до нього [Берліна] йти… Буде ще крові та крові… (Гончар, III, 1959, 123).

2. Поєднує речення, які виражають одночасність дії. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Шевч., І, 1963, 3); // Поєднує речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події. Було тихо. Та от почали долітати крики (Довж., І, 1958, 237).

Та й: а) поєднує однорідні члени речення й цілі речення. Він тільки рукою махнув та й заривсь у сіно (Вовчок, І, 1955, 74); — Я вже й бичків напоїв, і фураж одержав, а тебе все нема та й нема (Тют., Вир, 1964, 9); б) указує на несподіваний перехід від однієї дії до іншої. Придане [придани] Постіль пішли слати У комору, а молода Вийшла мовчки з хати, Та й пропала (Шевч., II, 1963, 212); в) поєднує однорідні члени речення або цілі речення, що виражають причиново-наслідкові відношення. Пригадаю батька.. та й заплачу серцем одиноким (Мирний, V, 1955, 323).

II. приєднувальний. Приєднує члени речення й цілі речення, що доповнюють, уточнюють раніше висловлену думку. — Чи ти ба, як голуби обсіли хреста? Та самі з себе білі! (Н.-Лев., VI, 1966, 61); Біля призьби в нього [хлопчика] і хата своя, і ціле хазяйство, та не якесь злидарське — в загоні не одна пара волів круторогих (Головко, II, 1957, 190); // У сполученні з прислівником ще уточнює та підсилює виразність раніше висловленої думки. [Прочанин:] Ти мене не бійся. Я не такий, щоб зрадити людину, та ще таку добрячу (Л. Укр., III, 1952, 127); Він мав у підлеглих і в начальства значний авторитет як знавець своєї справи та ще як людина суворо принципова (Гончар, III, 1959, 198); // Уживається в значенні, близькому до крім того, до того ж (із підсилювальним відтінком). Все, що тут написано, в майбутню кінокартину, звичайно, не ввійде, та навряд чи воно там і потрібне (Довж., І, 1958, 67).

Та й: а) приєднує члени речення й цілі речення, що доповнюють, уточнюють раніше висловлену думку. Данило Підіпригора сходить з дороги і прямує навпростець, на болото: так набагато ближче додому, та й коли за ним здумають погнатися Погиба з Бараболею — сюди не наважаться піти (Стельмах, IІ, 1962, 67); б) на початку питального речення підсилює думку попереднього речення. Він любив землю, як пташка повітря, риба — води. Та й що варт селянин без землі? (Коцюб., І, 1955, 110).

◊ Та й го́ді див. го́ді; Та й по всьо́му див. весь1.

Та й у (в) до́брий час див. до́брий.

III. протиставний.

1. Приєднує речення або члени речення зі значенням протиставлення, невідповідності або обмеження попереднього; за значенням близький до спол. але, проте. Світить місяць у віконце. Та в очах темніє (Г.-Арт., Байки.., 1958, 154); Широке, розлоге поле, та не людське воно, а панське (Коцюб., І, 1955, 110); Вже й по тюрмах їх [співців] саджали, Та ніщо не помагає, Їх пісні ідуть по людях (Л. Укр., І, 1951, 380); Тату мій… Мій добрий дід був трохи злий на тебе, ну, а ти на нього. Та він любив тебе (Сос., II, 1958, 357); // Уживається з обмежувальним значенням; за значенням близький до спол. тільки. І згадую Україну, І згадать боюся. І там степи, і тут степи. Та тут не такії. Руді, руді, аж червоні, А там голубії (Шевч., II, 1963, 64).

2. Уживається в протиставно-допустових конструкціях на початку головного речення, підкреслюючи логічну невідповідність між змістом головного та підрядного речень. Хоч ізійшлися і раненько. Та пан Еней наш опізнивсь (Котл., І, 1952, 146); // З обмежувально-допустовим значенням уживається для сполучення однорідних членів речення. До того, й самі достатки його не які були, щоб можна було розкидатися, як другі, хоч і прості, та багатирі-дуки (Мирний, І, 1954, 150); — Ну, так хто кого? — не обертаючись, щоб не розсміятися з гороб’ячої завзятості Кушніра, питав Свирид. — Обоє один одного, — неохоче відповів Степан. — Хоч і гладкий, та жилавий, чорт (Стельмах, II, 1962, 13); // Разом із спол. зате вживається з відтінком компенсаційного протиставлення. [Співець (Торкає струни, щоб показати їх голос):] Слабенько грають. Та зате сі струни колись бриніли у руках пречистих святих співців (Л. Укр., II, 1951, 154).

◊ Та ба — уживається для вираження заперечення сподіваної дії. Полетів би, послухав би, Заплакав би з ними… Та ба, доля приборкала Меж людьми чужими (Шевч., І, 1951, 68); — Хоть і здається, що нас одна недоля спіткала, та ба! (Барв., Опов.., 1902, 226); Та й то — поєднує речення або члени речення зі значенням протиставлення, невідповідності або обмеження попереднього. Декотрі зачіпали його, заговорювали з ним; він обзивався до їх одним словом, та й то знехотя (Н.-Лев., VI, 1966, 303); Згадаймо, нарешті, що збірники творів Пушкіна, які тоді виходили, містили в собі знов-таки тільки деякі речі, та й то покалічені царською цензурою (Рильський, X, 1962, 17).

IV. перелічувальний. Поєднує слова або цілі речення в переліку. Тільки і мрії було, щоби клаптик малесенький поля, Дім, та город, та криниця з веселим струмком біля дому (Зеров, Вибр., 1966, 259); Запахла осінь в’ялим тютюном. Та яблуками, та тонким туманом (Рильський, І, 1956, 63).

ТА3, част. підсил.

1. Уживається на початку речення для посилення висловлюваної думки; адже, таж, тож. Молдувани [молдавани] обурились. Хто має право рубати їх виноградники? Та вони на шматки розірвуть першого, що підніме сокиру над кущем (Коцюб., І, 1955, 194); — Воля?.. Може, ти ще й побачиш, а вже мені то не доведеться. — Як-то не доведеться? Та як ми сюди переходили, то сам управляющий нам казав, що трошки поробимо на пана, а тоді воля буде! (Хотк., 1, 1966, 95); // Разом із часткою так підсилює слово, перед яким стоїть (найчастіше прислівник, уживаний як обставина способу дії). Глянув він на мене — та так жалібно, аж за серце вхопив (Коцюб., І, 1955, 304); І тоді лише схаменувся [Кльоц], як ущемило його порядно. Та так порядно, що нема як уже й ворухнутися (Хотк., II, 1966, 329); // Уживається в питальному та окличному реченнях при слові, на яке падає логічний наголос. Катря втихомирилася. Та як же було й не втихомиритися, коли син обіцяв такі багаті приноси? (Мирний, IV, 1955, 288); — Товариші, та невже ви не розумієте, якого лиха ми можемо накоїти своїм виступом? (Головко, II, 1957, 469); Як вабить пристань запальних малят, Романтиків у трусиках і майках! Та що малят! Кого вона не вабить! (Рильський, III, 1961, 111); // Уживається з дієсловом наказового способу для підкреслення прохання чи спонукання. — Та ти хоч скажи, в чім річ. Перестань плакати (Хотк., II, 1966, 59); Уже на горбі Артем.. оглянувся назад і ще гукнув неголосно: «Та вертайтесь уже, мамо!» (Головко, II, 1957, 425); // Перед часткою н і підсилює заперечувальний зміст речення. Та ні! не годен я списать цвітінь твою [Прованс]! Коли ж я мушу жить у іншому краю (Зеров, Вибр.. 1966, 491).

2. Уживається в різних мовних ситуаціях, коли немає можливості чи бажання точно відповісти на поставлене питання. — Чого ти не поснідав, тату? — поспішаючи за батьком, питає вона. — Та-а, — махає рукою Полікарп (Зар., На.. світі, 1967, 86); — А чому ви, Ганю, довгоносими [яйцями] не підсипаєте? — аж присів [дядько Микола] біля решета, на яке вже мостилася квочка. — Та, — відмахнулася мати рукою (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 48).

3. Уживається в середині речення перед присудком чи групою присудка для підсилення їх значення. Тілько тепер згадала, що вона не за мужиком, а за дворянином, і що справді добре б було, якби Кирило та був паном (Мирний, І, 1954, 150); Якби мої думи німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Л. Укр., І, 1951, 198); // Уживається в народній поезії та в стилізації під народнопоетичну мову. — Не хочу я женитися. Не хочу я братись,.. А піду я одружуся З моїм вірним другом, З славним батьком запорозьким Та з Великим Лугом (Шевч., II, 1963, 169); І ту пісню [наспівував батько], де розповідається, як на горі удівонька та пшениченьку сіє, і ще багато-багато сумовитих і задушевних пісень (Мас., Життя.., 1960, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 7 - 8.

вгору