СІ́ЯЛЬНИК, а, ч. Те саме, що сіва́ч. Ось сіяльник вийшов ріллю обсівати (Манж., Тв., 1955, 104); Сіяльники — двоє дівчат і дід — стояли на дошках позад сівалок, доглядали за рівномірним розподілом зерна (Ю. Янов., Київ. опов., 1948, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 236.