Про УКРЛІТ.ORG

сяючий

СЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ся́яти і ся́ти. Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (Шиян, Баланда, 1957, 177); Пітьма лізла з безодні, виповняла міжгір’я, п’ялась по горах аж до сяючих на сонці шпилів (Коцюб., І, 1955, 197); І збулось пророче слово: зашуміли вітровії, позмітали в твань і порох злотом сяючі корони (Гур., Друзі.., 1959, 10); Нарешті в отворі лазу показався важкий, сяючий хрест (Юхвід, Оля, 1959, 69); Кінь його зупинився на самім краю. Хотілося мчати далі, але далі було море — велике, сяюче, голубе! (Гончар, II, 1959, 48); Сяючими очима дивився юнак на Віру Павлівну (Хотк., І, 1966, 41); Студенти й Карташов почали підходити. Добрий, сяючий Мічурін.. перейшов до сусіднього деревця (Довж., І, 1958, 477).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 912.

вгору