СЯГНИ́СТО, розм. Присл. до сягни́стий 2. Кінчивши закручувати волосся, кинулась [Тоня] у воду, сягнисто побігла по ній далі від берега, на глибше (Гончар, Тронка, 1963, 231); Яконюк сягнисто крокував на поле, до кагатів (Рад. Укр., 9.IX 1962, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 911.