СХОТІ́ТИ, схо́чу, схо́чеш, док., з інфін., із спол. щоб, кого, чого. Виявити бажання здійснити, одержати що-небудь, володіти кимсь, чимсь і т. ін.; відчути потребу у чомусь; захотіти. Хто схоче собаку вдарить, той кия найде (Укр.. присл.., 1963, 348); Вечеряти не схотіла [Оксана] (Кв.-Осн., II, 1956, 432); Такая-то доля тая, Хоч і не шукайте: Кого схоче — сама найде, У колисці найде (Шевч., II, 1963, 328); — Живу — як господиня: схочу робити — роблю, схочу лежати — лежу (Мирний, III, 1954, 167); Невже ж вона схоче, щоб він пропадав марне, ні за що, вкоротив собі віку молодого? (Коцюб., І, 1955, 49); — Я б і грошей тих не схотіла через той страх.., — сказала баба Зінька (Н.-Лев., VI, 1966, 333); — Може я й справді стара, — шепнула я Павлові, — може мене й не схочеш? (Барв., Опов.., 1902, 257); Він не схотів їхати і пішов пішки містом (Довж., І, 1958, 495); Коли хтось з прихильників симфонічного оркестру схоче порадуватись красою і чарами нових звуків, йому треба подрімати в сосновому молодняку.. саме тоді, коли його злегка перебирають вітри (Стельмах, II, 1962, 144).

◊ Не схоті́в (не схоті́ла, не схоті́ло) [на сві́ті (до́вго)] жи́ти — хто-небудь рано, передчасно помер. Катря не схотіла на світі жити. Щось їй приключилось після тої наруги (Вовчок, І, 1955, 130); Явдошка і жила у Перепечів. Добрі були люди. Тільки ж Перепеча не схотів довго жити та так як через рік і богу душу віддав (Морд., І, 1958, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 902.