СХЛЮ́ПНУТИ, схлю́пну, схлю́пнеш, док.

1. тільки 3 ос., неперех. Рухаючись, піднімаючись догори, утворити плескіт (про воду або іншу рідину); плеснути. Час від часу з-під мосту чути, як схлюпне вода, — скинулась риба (Гончар, II, 1959, 239); * Образно. Мабуть, раніш уже знала [мати] за синову долю, та й уже од-тужила, а це кінь [прибіг]. Знову схлюпнув біль у душі, — бо не жахнулася, не сплеснула руками у розпачі (Головко, І, 1957, 370).

2. перех. і без додатка. Різко рухаючи посудину, вилити з неї через край частину рідини; виплеснути. Хижо світила [пані] очима на Івася,.. як він, наливаючи чай у блюдце, схлюпнув трохи на стіл (Мирний, III, 1954, 161); Нахилившись над горшком, Устина довго цяпала ложкою молочну кашу, спокійно, щоб не схлюпнути, поставила на стіл миску (Чорн., Потік…, 1956, 178); // Різким рухом плеснути на кого-, що-небудь трохи води або іншої рідини. Схлюпнув [Тихін] потім на руки з корита біля колодязя й догнав Давида вже на вулиці (Головко, II, 1957, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 889.