Про УКРЛІТ.ORG

схиляти

СХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СХИЛИ́ТИ, схилю́, схи́лиш, док., перех.

1. Змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти. Маріуца ставала.. на коліна і смикала за віжки. Мала, облізла шкапина сумно схиляла голову і не рухалась з місця (Коцюб., І, 1955, 371); Чумак іде, подивиться Та й голову схилить (Шевч., І, 1951, 48); Не обертаючи голови, промовив [князь] неголосно: — Заїко!За хвилину Заїка вже стояв на балконі й почтиво схилив спину за кріслом князя (Хотк., І, 1966, 113); Уздрівши Дениса, вона загальмувала і, схиливши велосипед набік та впершись лівою ногою в землю, зійшла з нього (Тют., Вир, 1964, 245); Він замовк і схилив голову (Головко, II, 1957, 9); // на когощо, над кимчим, до когочого. Опускаючи, наближати або притуляти до кого-, чого-небудь, класти на когось, щось. Узялись обоє старі зводити Марусю.. Наум сердиться, кричить на жінку, що йому не помага; Настя ворчить [бурчить] на нього, що… він дочку на неї схиля… (Кв.-Осн., II, 1956, 81); Сідає [Любов] на крісло на бильці; схиляє голову на спинку близько голови Ореста (Л. Укр., II, 1951, 92); Верба до акації віти схиляє (Криж., Калин. міст, 1940, 82); Схилила над нею [мережкою] дівчина важку голову (Мирний, І, 1949, 327); Теплий вітрець.. схилив до землі білі келехи ромашок (Коз., Вибр., 1947, 75); Сотнями йдуть холмські полки, оголені мечі схилили дружинники на праве плече (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 567).

Схиля́ти (схили́ти) го́лову (голо́вку) на гру́ди (на плече́) — нахиляти голову так, щоб вона торкалась чиїх-небудь грудей, чийогось плеча. Вона схилила головку на материне плече і перебирає в неї на шиї дукати (П. Куліш, Вибр., 1969, 65); — Ой Юро, який ти добрий і смішний,повеселішала дівчина, притулила свій перший подарунок і точнісінько, як і всі дівчата, схилила йому голову на груди (Стельмах, II, 1962, 364);

Схиля́ти (схили́ти) колі́на — опускатися, ставати на коліна. Латники, що вартували біля брами, побачили, як чернець схилив коліна, звів очі до неба і став молитися (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 112).

◊ Не схиля́ти (не схили́ти) голови́ (голі́в, чола́, чол, ши́ї) перед ким — чим, рідше кому, чому — не визнавати себе переможеним, не здаватися кому-, чому-не-будь. Вони не схилять перед катом чол, продажних шкур немає в їхнім стані (Сос., І, 1957, 479); Міста і села всієї України не схилили голови перед загарбниками. Партизани і підпільники вступають у жорстоку боротьбу з ворогом (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 6); — Перед султаном не склонимось ми, Шиї не схилим магнатам, З рідними будемо жити людьми, З другом і братом! (Рильський, III, 1961, 174); Не схиля́ти (не схили́ти) пра́пора (збро́ї) — не здаватися кому-, чому-небудь; не визнавати себе переможеним. — Слава, честь більшовику, що в своєму у полку він прапора не схиляв, нас від пана визволяв! (Тич., І, 1957, 184); Хоробрий зброї не схиля, Вперед іде на битв дороги (Ус., Лави.., 1948, 109); Схиля́ти (схили́ти) го́лову (го́лови) перед ким — чим і без додатка: а) виявляти шанобливе ставлення до кого-, чого-небудь, віддавати шану комусь, чомусь, перев. опускаючи голову. Побачивши забитих, Гамалія зупиняється і пильно вглядається в кожне обличчя, щось тихо шепочучи сам до себе. Перед кожним героєм зупиняється і схиляє в жалобі сиву голову (Тют., Вир, 1964, 542); Схиляю голову свою. Кладу букет веселих квітів Над прахом тих, хто у бою Завоював нам право жити (Нех., Ростіть.., 1947, 64); Тут [в Арджанті] кожен приїжджий схиляє голову перед талантом великого індійського народу (Минко, Намасте.., 1957, 24); Всі запорожці скинули шапки і шанобливо схилили голови. Кошовий говорив тихо: він давав накази (Довж., І, 1958, 238); — Вшануймо його світлу пам’ять мовчанням! Цілу хвилину на майдані панувала глибока тиша. Тисячі людей схилили голови (Головко, II, 1957, 628); б) опускати голову, вітаючись з ким-небудь. То був справник, слідователь [слідчий], стряпчий. Кріпаки при їх проїзді, низько схиляючи голови, здоровкалися (Мирний, IV, 1955, 195); — Доброго здоров’я князеві!тихо промовила Гризельда й ледве схилила свою важку од русих кіс голову (Н.-Лев., VII, 1966, 47); в) підкорятися кому-, чому-небудь; погоджуватися з кимсь, чимсь. [Мартіан:] Ні, Валенте, не з послуху сліпого я прошу тебе скоритися братерській волі. Брат Ізоген довів так безперечно потребу жертви, що і сам я мусив схилити голову (Л. Укр., III, 1952, 301); Схиля́ти (схили́ти) чоло́ (ши́ю) перед ким — чим, рідше кому — чому: а) визнавати себе переможеним, погоджуватися, примирятися з кимсь, чимсь. [Хвора:] Образу я сльозами зустрічала І перед кривдою схиляла я чоло, Коли вона на мене наступала (Л. Укр., І, 1951, 119); б) виявляти шанобливе ставлення, шанобливу повагу до кого-, чого-небудь. Тогочасний читач, добре знаючи суспільно-політичні обставини, в яких виникла пушкінська «Туча», низько схиляв чоло перед глибиною думки, благородством серця і громадянською сміливістю поета (Рильський, Веч. розмови, 1964, 28).

2. перен. Навертати, спрямовувати, приваблювати до кого-, чого-небудь. Я, шукаючи кохання, У тузі вирішив востаннє Наїну чарами схилить (Пушкін, Руслан і Людм., перекл. Терещенка, 1949, 21); Він схиляв кожного до себе своєю лагідною вдачею і вмінням на диво швидко зав’язувати з новою людиною дружелюбні відносини (Збан., Ліс. красуня, 1955, 109); Дурень! Не знав він того, що схилити її [Афіну] вже не вдасться.. Боги так швидко думок не міняють (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 61); // до чого. Викликати певний настрій, бажання робити те, що названо в додатку. Холодна гірська ніч на чужині мимоволі схиляла до інтимності (Гончар, III, 1959, 82); У невеличкому залі Дворянського зібрання їх [делегатів] зібралося сто двадцять п’ять. Саме місце зборів схиляло до невеселих жартів та похмурих дотепів (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 578).

Схили́ти се́рце до кого — прихильно поставитися до кого-небудь. Таки частесенько здається,.. Що мир, лукавий, як дівча, Цього на людях уквітча, А серце схилить до другого, Пригорне потай дорогого,І хто всю душу віддає — В кайдани зрадно закує (Граб., І, 1959, 87).

3. до чого і рідко у що, з інфін., перен. Переконувати, умовляти, примушувати робити що-небудь, погоджуватися на щось. Побував він і на Дунаї, був учасником Молдавського походу, схиляв буджацьких нападників-татар у підданство Росії (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 5); Кінчилась ця розмова тим, що Ярош пообіцяв Байді свою допомогу — будь-що схилити і Миронця, і правління артілі до механізації ферм (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 16); Попи до послуху схиляли Своїх обідраних братів (Гірник, Стартують.., 1963, 25).

4. із запереч, н е, перев. док., перен. Перемогти, підкорити кого-, що-небудь. Не схилить утома і голод-біда. Тепер він свідомий червоний солдат (Сос., І, 1957, 331); Зросли ми — дужа силаНас Жовтень колихав; Того ніхто не схилить, Хто з нами поряд став (Ус., Лави.., 1948, 11); Духа твого ніхто не міг схилить (Павл., Бистрина, 1959, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 883.

вгору