СХИ́БИТИ, блю, биш; мн. схи́блять; і СХИБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. неперех. Неправильно, не так, як треба, зробити що-небудь, допустити помилку в своїх діях, вчинках, думках, оцінці кого-, чого-небудь і т. ін. Можна вибачить мені на сей раз, бо за весь час, що ми в Києві, всього раз сталося, що я схибила в листуванні (Л. Укр., V, 1956, 117); Щоб не схибити, бува, тлумачачи те чи інше розпорядження, краще вивчити його напам’ять (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 282); Він чергує перший раз! Стежить Славик у тривозі, щоб не схибити ніде… (Забіла, У.. світ, 1960, 17); Підпільний комітет не схибить і діятиме так, щоб не відбиватися від ворога, а нападати і бити його (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 85); — Відшукаємо його, викупимо. Конче відшукаємо. На цей раз не поталанило, вдруге не схибимо, — говорив Панас (Тулуб, Людолови, І, 1957, 458); Усе пережите і передумане вилилось у нього в одне, рішуче: боротися за Дашу. Він скаже, в чому неправий Аркадій Левчук і в чому схибила сама Даша (Жур., Вечір.., 1958, 223); Не схибнув [Кирило Іванович] ні разу, так що через рік сидів уже на місці помічника столоначальника (Мирний, І, 1954, 156); Себе з нас кожен почуває зодчим, І хай ми творим без взірців — дарма. Ми не відступим. Не схибнем. Не збочим. Ми віримо. Вагань у нас нема (Дор., Тобі.., 1959, 7); // Не влучити в ціль, зробити промах. Раз на вовка хука дав [Мирон]; удруге схибив; за третім разом заряд у пеньок всадив… (Мирний, І, 1949, 180); Перші два рази вона влучила, третій постріл схибив (Донч., II, 1956, 274); Так хвилювався [Данько], що, певне, схибив, бо бандит продовжував повзти (Цюпа, Три явори, 1958, 37).
◊ Рука́ не схи́бить (не схибне́) чия — хто-небудь влучить у ціль, не промахнеться. — Рука моя не схибне і на голові такого зрадника (Ле, Україна, 1940, 197); Рука́ схи́бить (схибне́) чия — хто-небудь не влучить у ціль, промахнеться. — Ви помилились, дорога міс, — відмовив майор, — але я охоче заплатив би зайвий долар за те, щоб побачити, як рука цього китайця схибить (Донч., VI, 1957, 413).
2. перех. і без додатка. Утрачаючись, слабнучи, підводити кого-небудь (про пам’ять, зір, слух і т. ін.). Василь на стелю дивився, хмурився, крививсь… Видно, він щось пригадував, та на сей раз помка схибила його (Мирний, IV, 1955, 111); Нашого танкіста не схибив гострий зір… (Сос., II, 1958, 464); Загугонить [юха] на тихому вогні. Де уже де, а тут твій смак не схибить: Всього в ній є, і диму теж вповні (Бичко, Сійся.., 1959, 157); До останнього подиху він буде нищити нечисть, що ступила на землю його батьків і дітей. Не схибне око, не затремтить рука, не здригнеться серце (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 563).
3. неперех. Загубити правильний напрямок руху, дорогу і т. п.; збитися. — Хтось з дороги схибив та перевернувся долі (Фр., VIII, 1952, 346); Йдучи попереду, Оленчук все частіше зупиняється, щоб зорієнтуватись. Потім, мовби виправдуючись, звертається до Бронникова: — Вірите, товаришу комісар, ніколи ще так не боявся схибити, збитись у Сивашах, як оце нараз… (Гончар, II, 1959, 415); Той не схибить, хто бачить крізь хащі нічні Чорноморських рибалок вогні (Рильський, Зим. записи, 1964, 10); // перен. Збитися з правильного життєвого шляху, почати вести хибний спосіб життя. Чемний, культурний [лейтенант міліції Кульбака], одначе якщо ти де-небудь схибив, не у той бік задивився, кишені чиїсь переплутав, уже він тебе за шкірку та в дитячу кімнату міліції для ближчого знайомства… (Гончар, Бригантина, 1973, 32); Схибить у когось із сусідів дитина, — звертаються.. за порадою: як бути (Рад. Укр., 8.III 1963, 2).
4. тільки схи́бнути. Те саме, що схибну́тися 1. Турок оступився і схибнув набік. Дикун скористався з цього і повалив ворога на землю (Добр., Очак. розмир, 1965, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 882.