СХВИЛЮВА́ТИСЯ, ю́юся, ю́єшся, док.

1. Зазнати коливального руху, вкритися хвилями, збуритися (про поверхню рідини). Сколихнулось море і схвилювалося (Вас., І, 1959, 116); Червоне вино схвилювалось У кухлях, налитих по пруг (Перв., II, 1958, 159).

2. Позбавитися душевної рівноваги, сповнитися тривогою, занепокоєнням, хвилюванням. Наталя, безумовно, схвилювалась. Мати справу з живою людиною — зовсім не те, що лікувати ляльок (Донч., VI, 1957, 10); Данькові раніш не доводилось бути в Хорлах, і зараз, коли він вперше побачив перед собою гуртик самотніх задумливих тополь ген-ген, на межі землі і неба — схвилювався так, наче зустрів зненацька в незнайомім краю когось знаного з дитинства (Гончар, II, 1959, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 880.