СХАМЕНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Прийти до пам’яті, повернути собі душевну рівновагу, набути можливості думати, приймати рішення; опам’ятатися, отямитися. Схаменулись нехрещені, Дивляться — мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру (Шевч., І, 1963, 6); — Схаменувсь помалу, підводжусь, роздивляюсь… Се ж я у проваллі поза млином! (Вовчок, VI, 1956, 272); Помітивши погляд Данила та його ніяковість, Андрій схаменувся (Коп., Лейтенанти, 1947, 168); Схаменулися гітлерівці, коли вже весь берег піднявся на них (Гончар, Південь, 1951,6); Раптом спинилася [Любуша] здивована і вражена, побачивши афішу на стіні.. Схаменулась, провела рукою по чолу, озирнулась (Коч., II, 1956, 73); * Образно. Вітер на хвильку завмирав, здивований, потім, схаменувшись, знову зривався навздогін, заходив з боків, летів навперейми (Збан., Єдина, 1959, 8).

[І] не схамену́вся (не схамену́лися), як … — не встиг (не встигли) опам’ятатися, як сталося щось; дуже швидко відбулося що-небудь. Павлусь і не схаменувся, як зоставсь круглим сиротою (Стор., І, 1957, 57); І не схаменулися вівчарі, як опришки зникли за деревами (Гжицький, Опришки, 1962, 22).

2. Зрозумівши помилковість своєї поведінки, хибність своїх намірів і т. ін., змінити їх, відмовитися від них; одуматися. Занедужала княгиня, І князь схаменувся. За бабами-знахурками По селах метнувся (Шевч., II, 1963, 29); — Параско! схаменися! Що се ти робиш? Кого се ти накликала, кому це все наготувала?.. (Мирний, IV, 1955, 59); Рахім спочатку, за звичкою, почав їсти пальцями, але згодом схаменувся і взяв ложку (Тулуб, В степу.., 1964, 305); Голова колгоспу розсміявся з власного дотепу, але швидко схаменувся (Добр., Тече річка.., 1961, 17); // Раптово усвідомити, згадати щось, помітити упущення, певний недогляд. Не козак і не Галя схаменулися, що вже близько світання, а наддніпровська чайка почула й пронеслася з кигиком понад Дніпром (Вовчок, 1,1955, 317); Схаменувшись, що гостю з дороги треба відпочити, господар побажав йому на добраніч і провів його до відведеної кімнати (Кочура, Зол. грамота, 1960, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 879.