СУХА́Р, я́, ч.
1. Висушений шматок хліба, булки. Зароблений сухар краще краденого бублика (Укр.. присл.., 1963, 85); Кривоніс розпалив дрова, накидав в огонь картоплі, а в миску наклав чорних житніх сухарів і намочив їх у воді (Н.-Лев., VII, 1966, 137); Діти повитягали до хліба руки, але сухар був дуже твердий (Кобр., Вибр., 1954, 200); Люди полягали на землю і, не підводячись, жували житні сухарі й запивали водою (Тулуб, В степу.., 1964, 250); * У порівн. Одна тілько Килина Івановна, його сестра,.. суха як сухар, жовта як стигле жито,.. не боялася Кирила Івановича (Мирний, І, 1954, 148); Олеся покуштувала м’яса: м’ясо було засушене, як сухар (Н.-Лев., III, 1956, 95); // Рід сухого печива. Ванільні сухарі.
Зсиха́тися (зсо́хнутися) на суха́р — дуже висушуватися. — Положили [хлопці] торбу якраз на сонці — хліб на сухар зісохся! — сказав він (Мирний, IV, 1955, 21).
◊ Перепа́вся (перепа́лася) на суха́р див. перепада́тися.
2. перен., розм. Худа, сухорлява людина. — Мене й то повалили, а що б з тебе, сухаря, було? (Гончар, III, 1959, 252).
3. перен., розм. Бездушна, черства, педантична людина. Полковник Шумаков не був анітрохи військовим сухарем, та щодо законів ведення війни дотримувався поглядів, характерних саме для людини, вихованої в тиші військових штабів та оперативних відділів (Голов., Тополя.., 1965, 46).
◊ Суха́р сухаре́м — дуже черства людина. Чудно було Жені: сухар сухарем.., ладний зняти медсестру з чергування за одну-єдину неточність у відповіді (Шовк., Людина… 1962, 99).
4. спец. Назва деяких допоміжних проміжних деталей у механізмах і вузлах машин. Синхронізатор складається з.. двох бронзових.. кілець, трьох.. сухарів з фіксуючими кульками і пружинами (Підручник шофера.., 1960, 209).
5. діал. Сухе дерево (на корені). Насамперед підореться [хазяїн] під саме дерево, оборе його довкола, ще й сокирою в землі попідрубує грубе коріння, так що дерево через рік усхне.. Потім по кількох літах сухаря або вітрець повалить, або й сам господар зітне (Фр. III, 1950, 79); Потім витягали [опришки] цілий сухар з корінням, ставили сторчака на камінь, чекали ночі й запалювали (Хотк., II, 1966, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 863.