СУПРОТИ́ВНИК, а, ч.

1. Той, хто вороже, негативно ставиться до кого-, чого-небудь, протидіє комусь, чомусь; противник. [Старшина:] Омеляне Григоровичу, скажіть мені: чи можемо ми з вами вкупі заправить так, щоб супротивникам нашої волі прийшлося.. боляче! (К.-Карий, І, 1960, 41); Будучи принциповим супротивником того методу, який визначають досить незграбним терміном «буквалізм», я все ж не можу не навести кілька прикладів порушення стилю й характеру оригіналу (Рильський, IX, 1962, 109).

2. Той, хто виступає проти іншого у бійці, поєдинку і т. ін. Вийшли дрібні шляхтичі та силачі й почали боротись та битись навкулачки. Декотрі борці порозбивали супротивникам кулаками носи, щоки й губи (Н.-Лев., VII, 1966, 65); Поручик Манцевич бився на шаблях з Андрієм. Супротивники важко дихали, роблячи випади й відбиваючи їх (Тулуб, Людолови, І, 1957, 110); * Образно. Вітер стих, і лісові велетні, здавалося, відпочивали після боротьби з крилатим супротивником (Донч., II, 1956, 39); // Суперник у спортивному змаганні, грі. Перед матчем супротивники кілька хвилин грають без рахунку (Собко, Любов, 1935, 103); Він поставив фігуру просто під пішака супротивника (Мушк., Чорний хліб, 1960, 136).

3. збірн. Вороже військо, ворожі збройні сили; ворог. Тікав супротивник з укріплень (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 260); Там, на півдні, передбачалось створити міцний кулак і розбити ворога, прорвавши його фронт за допомогою механізованих і моторизованих частин вкупі з кількома кінними полками, що мусили переслідувати розбитого супротивника (Трубл., І, 1955, 56); * Образно. І от, нарешті,він [І. В. Мічурін] побачив свою армію [перетворювачів природи].. Вона одержала вже ряд блискучих перемог у невеликих сутичках з супротивником і, вітаючи свого полководця, сяяла радістю (Довж., I, 1958, 497).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 851.