СУПЛІКА́ТОР, а, ч., заст. Той, хто подає супліку. Дячки з гусячими перами за вухом і каламарями.. нишпорять поміж прийшлими людьми. Чолобитників та суплікаторів розшукують (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 273).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 848.