СУ́НУТИСЯ, нуся, нешся, недок.
1. Іти, рухатися, пересуватися, перев. повільно або через силу. Помаленьку й повагом — не йшов, а неначе сунувся Бичковський до стола, де сиділи гості (Н.-Лев., VI, 1966, 35); Сани ледве сунулись (Мик., II, 1957, 282); Ви бачили, як сунеться машина, Вантажена камінням і залізом? Горять, курять масні широкі шини, Двигун з напруги крекче: «Лізем, лізем» (Воронько, Коли я.., 1962, 94); * У порівн. Круг них усе їжився височенний, цупкий, жовтий комиш, немов сунувся разом із ними, як зачарований (Коцюб., І, 1955, 360); // Наближатися до кого-, чого-небудь; насуватися. Бійцям уявлялися.. ворожі гуркітливі танки, що сунуться на них, як сліпі, незграбні потвори (Гончар, III, 1959, 36); Навала сунулася, як чума, невмолима й жорстока (Ле, Ю. Кудря, 1956. 6); // Відходити, відступати від кого-, чого-небудь. Німці сунуться назад (Нагн., Пісня.., 1949, 45); * Образно. Стовпи сунулись назад. Пил дорожній віявся хвостом (Ю. Янов., І, 1958, 67); // Рухатися великою масою, безперервним потоком. Скільки оком кинеш — скрізь по дорозі, як гадюка, сунуться хури (Стор., І, 1957, 77); Ми лише бачили, що юрма сунеться в наш бік (Коцюб., І, 1955, 256); Мова йшла про безперестанний потік німецьких санітарних ешелонів, що сунулись зі сходу через дарницький міст (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 32); // Змінювати своє положення в просторі. [Мавка:] Сунеться хмарка по небу повільна… (Л. Укр., III, 1952, 256); Сонце сунулось вище і вище, Починалися перші жнива (Мас., Побратими, 1950, 181); Зголубіли зимні шиби, Пролетіли птиці сонні, Заспокоїлися кроки… Тіні сунуться широкі (Рильський, II, 1960, 50); З долини од річки, як гурт сірих волів, сунувся туман (Головко, І, 1957, 81); // перен., рідко. Повільно минати (про час). Осінній день сунеться поволі (Коцюб., І, 1955, 367).
2. Соваючись, наближатися до кого-, чого-небудь; підсуватися. Грицько мерщій посунувся за стіл, на покуття, та запрохував Чіпку сунутись ближче до його (Мирний, І, 1949, 273); — Сунься ближче до мене… (Гончар, II, 1959, 368).
◊ Су́нутися під ру́ку (ру́ки) — те саме, що Підверта́тися (попада́ти, попада́тися, потрапля́ти, трапля́тися і т. ін.) під ру́ку (ру́ки) (див. рука́). Брала [Домніка] все, що сунулося під руку, — збіжжя, насіння, хатні знаряди (Коб., II, 1956, 123).
3. Не втримавшись де-небудь, повільно сповзати або скочуватися вниз по похилій поверхні; зсовуватися. Гора така крута, так і сунуться ноги (Мирний, III, 1954, 298); Схил був крутий, і люди не йшли, а сунулися з нього (Тют., Вир, 1964, 314); Вугілля само сунулось в риштак, вливаючись у загальний потік антрациту на конвейєр (Донч., Шахта.., 1949, 123); // Сповзати, злазити з чого-небудь на землю, підлогу і т. ін. Не втерпів дід. Заворушився.., закашляв і вперше за тиждень почав сунутися з печі (Кир., Вибр., 1960, 356); // Посуваючись, переміщатися на певну відстань від кого-, чого-небудь; відсуватися. Враз почув [дід], що його торба кудись сунеться, що її вже нема! (Коцюб., І, 1955, 134).
4. розм. Намагатися проникнути, потрапити куди-небудь. Виряджала в доріженьку Мати свого сина. Виряджала, промовляла: — Сину мій коханий, Дивись пильно, щоб не сунувсь Ворог препоганий (Укр.. лір. пісні, 1958, 593); [Олімпіада Іванівна (побачивши дітей):] Ви сюди як влізли? [Xлопчик:] Там не зачинено… [Олімпіада Іванівна:] Ох, уже мені сі літні виходи! А ви ж чого сунетесь сюди, що ж, що не зачинено, то вам уже й треба? (Л. Укр., II, 1951, 19); Я йому не раз казав — не лізь даремно під кулі, не сунься у воду, не питавши броду (Збан., Доля, 1961, 109); // Звертатися до кого-небудь проти його бажання, надокучати комусь. Я ввійшла, а пані: — Чого сунешся? (Вовчок, І, 1955, 123); // Втручатися в чужі справи. Ганна з затиснутим револьвером у руці кинулась у саму гущу бандитів: — Не смійте! Припиніть дітовбивство! — Хтось грубо відштовхнув її..: — Не сунься, отаманко, не в своє! (Гончар, II, 1959, 264); // зневажл. Намагатися досягти певного становища, прагнути стати ким-небудь значущим. Не хочеш страти, — не сунься ні в куми, ні в свати! (Номис, 1864, № 9498).
◊ Су́нутися попере́д ба́тька в пе́кло — те саме, що Лі́зти попере́д ба́тька в пе́кло (див. лі́зти) — Але ж ви, діду, таки щось заробляли? — Постривай-бо, не сунься поперед батька в пекло! Заробляли… (Н.-Лев., І, 1956, 56).
5. Пас. до су́нути 1, 2. Усі ті професори вийшли буцімто випадком в світлицю й попрямували до стола тихою рівною ступою, неначе червонясті ляльки сунулись чиєюсь захованою потайною рукою (Н.-Лев., VII, 1966, 15).
СУНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Кинутися до кого-, чого-небудь. — Лупурелло вдарив офіцера палицею. Тоді всі офіцери сунулись до Лупурелла, добре попобили (Н.-Лев., V, 1966, 143); — Брешшеш! — засичала Пріська, знову сунувшись до Грицька (Мирний, III, 1954, 125); // Ураз побігти, понестися куди-небудь (перев. про багатьох). Не швидко бідні [вельможі] схаменулись І в ратуш [ратушу] підтюпцем сунулись. Уже як вечір наступив (Котл., І, 1952, 186); — Як князь проїде й нарід [народ] сунеться за коляскою, ми з тобою підемо у степ і там десь пересидимо у балці (Хотк., І, 1966, 108); // Спрямувати свій інтерес на кого-, що-небудь. Від ласощів аж віття гнуться, Не знаєш, до чого й сунуться: — Мигдалики і виноград, — їси, їси, аж рад (Гл., Вибр., 1951, 75); // Потрапити куди-небудь через власну необачність. Із дверей мов лихий пхнув жінку, трохи коневі під ноги не сунулась (П. Куліш, Вибр., 1969, 119); Один із зголоднілих птахів сунувся мені просто в руки (Сенч., Опов., 1959, 294).
2. розм. Прийти, прибути, з’явитися куди-небудь; поткнутися. [Xорунжий:] Нехай тільки сунеться [Гаркуша], то ми його на першій осиці провітримо! (Стор., І, 1957, 293); Сунулись були туди раз і качки, але їм такого перепало від учителя, що вони.. того часу обминають ставок десятою дорогою (Донч., І, 1956, 51); // у сполуч. із інфін. Спробувати що-небудь зробити. З троянди квіточку Івась сунувсь зірвать (Бор., Тв., 1957, 186); Я [цибуля] сердита зроду: Хто задивиться на вроду Чи сунеться цілувать — Буде сльози проливать (Гл., Вибр., 1951, 216); // Зробити спробу влаштуватися куди-небудь працювати, вчитися і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 843 - 844.