СУМЛИ́ВИЙ, а, е, нар.-поет. Те саме, що сумни́й 1. Піде [свекруха] до сусіда, обсудить: «Сумлива невістка, сумлива» (Чуб., III, 1872, 206); Прости ж, старий Дніпро, і, мов дітей своїх, Ласкаво привітай ти співи ці сумливі… (Манж., Тв., 1955, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 838.