СУВІ́ЙЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до суві́й 1, 2. Взяла [Оленка].. ситцю сувійчик, що батько на плаття набрав, Парасі дала (Тесл., З книги життя, 1949, 139); Текля соромливо вийняла з-за спини горнятко сметани, десяток яєць і сувійчик білого полотна, що були зав’язані в шматочок підсиненої марлі (Кучер, Трудна любов, 1960, 170); Ганна звичним оком окинула сувійчик під рукою, пропустила Захара, що з поклоном виложив на стіл дари (Горд., Чужу ниву.., 1940, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 819.