СУБІ́ТКА, и, ж.

1. Пестл. до субо́та.

2. заст. Суботні вечорниці.

3. заст., розм. Щосуботнє покарання учнів у дореволюційній школі, семінарії. За сюю прикладку, опріч субітки, що по закону подоба, буде їх шкварити [дяк] що в бога день цілий місяць… (Кв.-Осн., II, 1956, 175).

Дава́ти (да́ти) субі́тки кому — бити, карати кого-небудь. Хто хоть трохи ліновався [лінувався], Тому субітки і давав [Еней] (Котл., І, 1952, 168); І псалтиря забув [Симеон] читати, Тільки й вміє школярам субітки давати (Кв.-Осн., II, 1956, 175); Покуштува́ти (скуштува́ти) субі́тки — зазнати покарання, бути битим. [Дяк:] Петрусю! Кинь байки, — з байками не здобруєш! — Учи свій стих, а то субітки покуштуєш! (Бор., Тв., 1957, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 815.