СТІ́ЛЬКИ.

1. займ. вказ. Означає саме таку, названу, вказану кількість кого-, чого-небудь. [Юда:] Ся містина коштує тридцять срібняків, — за стільки не можна ліпшої землі дістати… (Л. Укр., III, 1952, 130); // рідко. Означає визначено малу кількість кого-, чого-небудь. Он стільки їх, купочка, а німців не бояться… (Тют., Вир, 1964, 441); // При зіставленні означає таку саму кількість кого-, чого-небудь (як того, з ким або з чим порівнюється). Кільканадцять пострілів відбилися у хвилях і полягали по берегах: пошана державному прапорові країни. Канонерка відповідає стількома ж пострілами (Ю. Янов., II, 1958, 109); // Уживається у функції співвідносного слова в головному реченні. Скільки ніг у гадюки, стільки правди в брехуна (Укр.. присл.., 1963, 174); — Чи й цей піп заправить за похрестини по стільки карбованців, скільки узяв той? (Н.-Лев., II, 1956, 221); Ти ж пиши щодня і посилай в конвертах стільки аркушиків, скільки можна на одну марку (Коцюб., III, 1956, 143).

◊ Не сті́льки того́ ді́ла див. ді́ло.

2. займ. указ. Означає невизначено велику кількість кого-, чого-небудь. Зоня знала стільки веселих, дотепних краков’яків, уміла так гарно танцювати (Л. Укр., III, 1952, 647); Думав [Давид] про сход завтрашній. Це ж уперше після стількох років усіх обухівців у гурті побачить (Головко, II, 1957, 40); Сміючись і плачучи від радості, Маковей кинувся до свого вірного коня, в гарячій нестямності повис йому на шиї, біля якої стільки разів грівся в люті морози і хуртовини, по-дитячому палко мріючи про такий ось.. весняний сонячний ранок… (Гончар, III, 1959, 439); // Виступає у функції співвідносного слова в головному реченні. Навалило молодиць стільки, що трохи дяка не задавили (Мирний, І, 1949, 300); Щорс почав говорити. Не голосно, але в кожному його слові було стільки сили, ясності і стриманого гніву, стільки гордості й глибокої любові до великого історичного діла, що натовп.. застиг (Довж., І, 1958, 205); — Навозили добрив стільки, що на три ланки стане (Минко, Вибр., 1952, 60).

3. присл. якісно-означ. Саме така, названа, вказана кількість. Не чуєш втоми, проходив би, здається, ще стільки (Коцюб., III, 1956, 147); — Сиди, не ворушись! — замахала руками мати. — Не можна тобі стільки ходити (Стельмах, II, 1962, 390); // рідко. Визначено мала кількість. Діти тобі б на старість по стільки давали (Укр.. присл.., 1963, 75); // При зіставленні вживається в знач.: така сама кількість (як та, з якою порівнюється). В Яворові були ми півдня і один ранок.. В Криворівні були стільки само (Л. Укр., V, 1956, 358); // Уживається у функції співвідносного слова в головному реченні. Стільки має, як голодний за зубами (Укр.. присл.., 1963, 60); — Подумайте, що буде, коли я заплачу стільки, скільки хочуть забастовщики? (Стельмах, І, 1962, 566); Коли їх у роті залишилось стільки, що Багіров мусив вважати себе взводом, — Брянський призначив його старшиною (Гончар, III, 1959, 187).

Удво́є (утро́є і т. д.) сті́льки, розм. — подвоєна (потроєна і т. д.) кількість. — Потоцький звелів в придачу до твоєї землі дать утроє стільки, і ще двісті дукатів, от що! (Стор., І, 1957, 133).

4. присл. якісно-означ. Так багато, в такій великій кількості. — Люди йшли стільки, стомились (Коцюб., II, 1955, 399); — Чого думаєш довго?.. Стільки думають індики та пани великі! (Стельмах, І, 1962, 191); — Я так хотів побачитися з тобою. Стільки сказати хотів тобі. А от сталося це — і слів наче не знайду таких (Головко, І, 1957, 427); // Уживається у функції співвідносного слова в головному реченні. Наговорив стільки, що й в шапку не забереш (Номис, 1864, № 13002); — Худоби щорік більшає, розвели її стільки, що ферми тріщать.. — розпалювався старий (Гончар, Тронка, 1963, 6); Стільки вже пройшли серед степів, Що й спочить не гріх (Дор., Серед степу.., 1952, 66).

5. присл. міри вияву ознаки. Настільки; так; у такій мірі (вживається у сполуч. з присл. скільки). Дорога.. раз у раз заскакувала в невеличкі, скільки мальовничі, стільки й нужденні, селища (Смолич, І, 1958, 51).

Не сті́льки…, скі́льки…; Не сті́льки…, як…, спол. — не так…, як… Учитель не стільки вчив, скільки крутив за вуха (Коцюб., III, 1956, 27); Мар’ян не стільки почув, скільки догадався, про що говорить Плачинда (Стельмах, І, 1962, 27); Пронюхала Мишва, що вже нема Котів, Та швидше до мішків — І почала хазяйнувати, — Не стільки їсти, як псувати (Гл., Вибр., 1951, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 714.