СТЯГА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше СТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., СТЯГТИ́ і СТЯГНУ́ТИ, стягну́, стя́гнеш; мин. ч. стяг, ла́, ло́ і стягну́в, ла, ло; док., перех.
1. Міцно з’єднувати, зв’язувати, скріплювати що-небудь чимсь. Коли Оксен підійшов ближче, то побачив низенького чоловіка, що нагрібав у носилки солому. Вони, мабуть, були важкенькі, бо він, стягши їх мотузком, ніяк не міг взяти на плечі (Тют., Вир, 1964, 28).
2. Робити більш прилягаючим, тісним, натягнутим (пояс, ремінь, кінську збрую і т. ін.). Передав [Фельс] їй поводи і навчав, як їх держати, коли і як стягати або попускати (Коб., І, 1956, 102); Замфір стягнув віжки, коні зменшили біг (Коцюб., І, 1955, 189); — Я надто багато ниньки набалакав вам, Аксель, — кидає він похмуро, стягуючи ремені на саквояжі! (Досв., Вибр., 1959, 215); Я дуже схуд, і мені доводилось потай від бабусі проколювати в моєму поясі нові дірочки, щоб можна було стягувати його тугіше (Сміл., Сашко, 1957, 121); Тугіше стяг [Денис] на животі ременяку, скинув верхню сорочку (Тют., Вир, 1964, 234); // Обгортаючи, щільно прилягати до чого-небудь. Тоненький стан [молодички] стягав червоний плетений пояс (Гр., II, 1963, 330); Аркан туго стягнув шию (Довж., І, 1958, 265); // Щільно облягати, охоплювати, обтягувати з усіх боків, часом створюючи враження меншого розміру (про одяг, взуття). Поліні не сподобалось його пальто, яке стягало, звужувало плечі, робило їх прямими й малими (Хор., Місто.., 1962, 51); Його гладку постать стягував тісний військовий мундир (Кучер, Пов. і опов., 1949, 62); // Морщити, збирати в складки. Стягала [Докія] грізно чоло в зморшки й затинала [щільно стуляла] зуби, аби не зойкнути вголос із болю (Коб., II, 1956, 20); // безос. Куточки губ стягнуло зморшками одчаю (Сос., І, 1957, 420); // Зводити докупи (перев. брови). Господар визвірився, стягнув брови і блиснув очима, як огниками (Мак., Вибр., 1954, 353); // Зменшувати, звужувати площу чого-небудь. Мені вона [рідина] аж рота стягувала.., але я й не думав залишати лікування (Збан., Єдина, 1959, 204); Жар, що немилосердно пік його ночами, притьмарив хлопцеві очі, стягнув і почорнив щоки (Стельмах, II, 1962, 395); // безос. Бувало, як здою корів — не розведу пальців, змикає руки, стягує жили (Горд., Цвіти.., 1951, 37); Він таки добре зголоднів за дорогу, живіт стягло, як супонею (Тют., Вир, 1964, 434).
◊ Стя́гувати (стягну́ти) па́ски (па́сок) див. па́сок.
3. Зносячи, звозячи, збирати, складати що-небудь в одному місці. Близько воза дітвора — школярі зволочини стягають у купу (Головко, І, 1957, 333); З настанням тепла прибирали, стягували докупи на околиці, на узбочини доріг обгорілі, покручені, пощерблені рештки танків, гармат, машин, уламки літаків з чорними хрестами (Дор., Не повтори.., 1968, 83); Тепер, в переджнив’я, Максим стягував свою техніку на поля (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 208); * Образно. Почепивши на носа окуляри, Дейнека поволі стягував слово до слова: — Прошу доставити вашого сина на вступні екзамени (Добр., Ол. солдатики, 1961, 3); // Зачепивши чим-небудь, збирати, згрібати в одне місце, докупи. Антон по хаті чобітьми стягав солому (Чорн., Потік.., 1956, 17); // перен. Об’єднуючи, згуртовуючи, збирати, зосереджувати, скупчувати в одному місці. Звістку про те, що Лотоцький стягає проти нього коронне військо, він [Довбуш] сприйняв зовсім не так безжурно, як хотів показати товаришам (Гжицький, Опришки, 1962, 138); На нараді було вирішено стягти до Костянтинова найбільші збройні сили під оруду князя Януша (Ле, Наливайко, 1957, 42); Стягнувши резерви, на повний свій зріст Ішли вороги (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 263); // перен. Приваблюючи до себе, змушувати збиратися, зосереджуватися. Ситий вигляд вітрин гастрономічних магазинів стягує захарчованих солдатиків «залізної австро-німецької армії», наче магніт дрібні гвіздочки з сміття (Кол., На фронті.., 1959, 37); Гасло стягує всіх до вікна (Кач., II, 1958, 400); // перен. Поступово збирати, нагромаджувати (гроші, майно і т. ін.). — Еге, еге! не знаєш ти, доню, тих чоловіків. Він буде й тихий, і тебе любитиме, а все-таки буде стягати гроші в скриню, а ти будеш йому дивитись в руки (Н.-Лев., III, 1956, 235); Все життя він стягав, що міг, для родини (Стельмах, І, 1962, 316).
◊ Стяга́ти (стя́гувати, стягти́, стягну́ти) підо́зру (біду́, кло́піт і т. ін.) на кого — що — викликати що-небудь неприємне, небажане; бути причиною чогось неприємного, небажаного. Відмова могла б стягти на нього підозру, і він погодився (Панч, В дорозі, 1959, 59); Вона висловила, нарешті, побоювання, чи не втік Швейк часом з військової служби і чи не хоче тепер стягти i на неї біду та її занапастити (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 117); Від нього не відступає [Павлина] й на крок. Чи, може, побоюється, що він вирветься з хати, допаде тамтого [Філіпчука] і ще більшого клопоту стягне на свою голову? (Вільде, Сестри.., 1958, 152).
4. Тягнучи, повільно, з трудом знімати що-небудь. Невідомий сідав, стягав з голови картуз (Донч., І, 1956, 69); — Стягли ми з Карпа свиту, поклали на постіль — хай проспиться (Коцюб., І, 1955, 304); [Микола:] От ходи та поможи мені чоботи стягнути (Фр., IX, 1952, 99); Раптом обличчя його зашарілося від підборіддя аж до чуба, і, стягнувши флотську безкозирку з голови, він сів (Смолич, V, 1959, 99); * Образно. Поволі бліде світло ранку стягало одне по одному накриття темряви (Досв., Вибр., 1959, 413); // Тягнучи, знімати когось, щось звідки-небудь. Гусаков кричить: — Хлопці, стягайте товариша бригадного командира з коня (Трубл., І, 1955, 45); Поїзд ще стукотів на стиках колій, у вікно вагона заглядала глупа ніч, але пасажири вже метушилися, стягали з верхніх полиць свої вузли, грюкали і гомоніли (Чаб., За півгодини.., 1963, 15); Дітки стягують з ліжка подушки, ковдри (Ковінька, Кутя.., 1960, 51); Мати стягла з жердки свитинку, червоного пояса — кличе Василька одягатись (Вас., І, 1959, 208); Турн, Палланта підпустивши, Зо всіх сил келепом мазнув; За русі кудрі ухвативши.., з коня стягнув (Котл., І, 1952, 258); Не пам’ятаючи себе, схопив він підпанка за пояс і стягнув з сідла (Тулуб, Людолови, І, 1957, 52); // Робити меншим що-небудь. — А що, чия тепер правда! — говорила Кайдашиха. — Ти міряєш [город] собі, то натягуєш, а чужому міряєш, то стягуєш (Н.-Лев., II, 1956, 356).
5. тільки док., розм. Украсти що-небудь. — Самі подумайте: на віщо позаздрила вона? Не стягла вона ні срібної ложки, ні іншого чогось цінного та коштовного, а взяла, каже, на гостинець дитині… (Л. Янов., І, 1959, 48); Згадала [Лисичка], як її раз трохи не схопили хорти і як їй не вдалося курку стягти, і мало не заплакала (Ів., Вел. очі, 1956, 39); Стягнув [солдат] у чугуївської перекупки бумажну хустку, таку, що гривень шість стоїть (Кв.-Осн., II, 1956, 15).
6. Примушувати сплатити що-небудь. Можливо, що і мені будуть потрібні гроші сього року, але можеш бути певна, що я їх не буду стягати з Михайла Васильовича (Л. Укр., V, 1956, 314); — Спершу я собі гадала, Якимишко, — сказала Іваниха, — що то вибрали мого чоловіка на те, аби стягав податки, то й таки сварилася з ним, бо боялася людських прокльонів (Кобр., Вибр., 1954, 55); За провіз хліба чи інших продуктів через міст поміщик-сеньйор стягував окремий збір (Нова іст., 1956, 46); Потрібні кошти з вірних Постановлено стягнути (Сам., І, 1958, 253); — Ви мій бранець, ви мій боржник. Я стягну з вас те, що ви мені завинили (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 92).
◊ Стяга́ти (стя́гувати, стягну́ти, стягти́) шку́ру (три шку́ри, сім шкур, деся́ту шку́ру і т. ін.) див. шку́ра.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 810.