СТУРБО́ВАНО. Присл. до стурбо́ваний 2. Інколи в люті морози або в буран діти не приходили. Тоді моряки не раз стурбовано виходили за вал, вдивлялись у каламуть летючого снігу, і неспокій гриз їм серце (Тулуб, В степу.., 1964, 307); Він раз по раз стурбовано зиркав у вікно, обертався до пілота (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 117); — Я почуваю запах диму, — сказала стурбовано Тайах (Ю. Янов., II, 1958, 156); * Образно. Великий ліс, що задержався коло села, виглядав поважно і стурбовано (Коб., II, 1956, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 808.