СТУПИ́Р, я́, ч., діал. Товкач. Жорни [жорна] витру й поготую, Гречку й просо шеретую, І під низом, і вгорі Доглядаю ступирі (Щог., Поезії, 1958, 195); Був там один, що його прозвали Малпою, швидкий та верткий, що й з-під ступиря викрутиться (Свидн., Люборацькі, 1955, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 806.