Про УКРЛІТ.ORG

стужавілий

СТУЖА́ВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до стужа́віти. Навіть при невеликому степовому вітрі в сонячну погоду стужавіла за зиму земля випаровує багато вологи (Рад. Укр., 5.III 1946, 3); Карпо гикнув, свиснув, стрельнув гарапником, і вороні, розкидаючи стужавіле болото, витягнулися в шаленому галопі (Стельмах, II, 1962, 365); * Образно. Сам не свій повернувся до низовиків Гуляй-День. Дні минали, а не було розради для стужавілого серця (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 801.

вгору