СТРІЛЬБА́1, и́, ж.
1. Дія за знач. стріля́ти 1 і звуки, утворювані цією дією. Крик, галас, стрільба з гармат, мущирів і гаківниць огласився [залунав] по всій околиці (Стор., I, 1957, 377); Стрільба чулася кругом, то ближча, то віддаленіша (Гончар, 11, 1959, 250).
2. перев. мн. Навчальні, тренувальні заняття, під час яких стріляють у ціль. Ідуть військові кораблі На гарнізонні стрільби (Нех., Під.. зорею, 1950, 146); Курсанти пішли до мішеней, щоб побачити наслідки стрільби (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34); — Молоді воїни, — каже майор, — добре діяли по тривозі і на стрільбах показали себе з найкращого боку (Рад. Укр., 2.II 1972, 4).
3. Дія за знач. стріля́ти 3 і звуки, утворювані цією дісю. [Деві:] Та славно буде! Напечем каштанів, що в мене є. Ото стрільба почнеться! (Л. Укр., III, 1952, 8).
СТРІЛЬБА́2, и́, ж., діал. Пищаль (у 1 знач.). Він зняв стрільбу, наготовив її до вистрілу (Фр., III, 1950, 9); Вона подає йому стрільбу грімку, Чіпляє сама ясну шаблю важку, Цілує і пестить, і щастя бажає, І, мов на музики, на бій виряджає (Л. Укр., І, 1951, 111); У старовину люди вбивали списами й стрільбами (Сам., ІІ, 1958, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 778.