СТРЯСА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СТРЯСТИ́СЯ, су́ся, се́шся; мин. ч. стря́сся, ла́ся, ло́ся; док.

1. Тремтіти, трястися, здригатися від хвилювання, нервового збудження і т. ін. Він ридав уголос, схлипуючи і примовляючи, стрясаючись усім тілом (Смолич, Світанок.., 1953, 554); Дарка стає в куток — обличчям до стіни. Вона вся стрясається від сліз (Вільде, Повнол. діти, 1960, 213); // Дрижати, хитатися, коливатися. Повітряні бої майже не припинялись.. Від безперервних вибухів двигтіли, стрясались стіни (Баш, Надія, 1960, 288); З грохотом звалилося склепіння, земля стряслась (Фр., XIII, 1954, 132); * Образно. Одного морозного ранку околиці Гродно стряслись од дружної стрілянини (Досв., Вибр., 1959, 169).

2. Робитися, відбуватися, траплятися (перев. про що-небудь погане). Театр не терпить фальші, підміни штучним справжнього. Коли стрясається така біда, то він стає облудою, самою видимістю (Літ. Укр., 14.VІ 1968, 4); [Офіцер зв’язку:] Стряслась біда: прорвались знову німці на рубежах майора Кругляка (Ле і Лев., Драми.., 1967, 101); Стряслося якесь горе над людьми, а Тарас уже тут, — втішає, піднімає дух (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 798.