СТРУ́П’Я, я, с. Збірн. до струп. На підводах заворушились обідрані, тремтячі кім’яхи тіл. Більшість із них були в самій білизні. Вона, як пластир, облипала їх укриті струп’ям, гострі, випнуті маслаки (Мик., II, 1957, 562); * У порівн. Панські економії вкрили Україну, мов погане струп’я, а бідному селянинові немає де й ногою ступити (Цюпа, Україна.., 1960, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 794.