СТРУ́ННИЙ, а, е.

1. Прикм. до струна́ 1. Вони співають — і співає з ними Усе навколо, зриме і незриме, Ба навіть сивоусий бригадир, Скупий у мові і суворий в ділі, Підхоплює ті звуки легкокрилі, Немов бандури струнний перебір (Рильський, III, 1961, 205).

2. Який створює звук за допомогою струн (про музичні інструменти). Музичні інструменти, поширені нині у народно-мистецькому побуті, поділяються на три великі групи: ударні, духові та струнні (Знання.., 7, 1971, 20); // Який складається з таких інструментів. Сюїта для струнного квартету [П. О.] Козицького являє собою тему з шістьма варіаціями (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 144); Вони зайняли окрему кабінку поближче до естради, де розташувався струнний оркестр (Донч., V, 1957, 282); // Признач. для виконання на таких інструментах, виконуваний на них. Струнна мелодія.

Стру́нний гурто́к — гурток любителів гри на струнних інструментах. — Де там думати про побачення, коли в дзеркало ніколи глянути! Керую танцювальним і струнним гуртками, редагую стінну газету, очолюю агіткультбригаду (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 794.