СТРУМУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до струмува́ти. Ярослав Громійчук і Корній Іванович Турбай думали над тим, як швидше призвичаїти тварин до механічного доїння, щоб їх перестали тривожити незвичні шуми струмуючого повітря, дотики металу (Вол., Місячне срібло, 1961, 264); Таємничість цього холодного струмуючого світла вразила і схвилювала Варвару (Перв., Дикий мед, 1963, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 792.