СТРУМИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до струми́на́. Повітряний потік розпилює струминку бензину на дрібненькі краплі, утворюючи горючу суміш (Автомоб., 1957, 74); Булгарін.. з насолодою пустив у повітря густу струминку диму (Полт., Повість.., 1960, 542); Коли поїзд проходив через якусь станцію, заповзала у вагон гостра червона струминка світла, рухалась по стіні (Збан., Таємниця.., 1971, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 790.