СТРО́ЩЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до строщи́ти 1. Він об зруйнований жертовник вдарив сю арфу й кинув строщену додолу (Л. Укр., II, 1951, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 787.