СТРИВО́ЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до стриво́жити. Напиши мені, як мама почуває себе, чи здорова зовсім, чи не стривожена дуже (Коцюб., III, 1956, 185); До палаючої вівчарні вже поспішали стривожені дзвоном люди (Мокр., Слід.., 1969, 141); Нерідко й спати вкладалася [Тамара] тут, солодко дрімаючи під заспокійливий шелест стривоженого вітром листя (Хижняк, Тамара, 1959, 5).

2. у знач. прикм. У якого викликали, якому вселили почуття неспокою, хвилювання. Стривожений Клим, натрапивши на сімейну колотнечу .., гострим словом напустився на хатніх, зачав докоряти, врозумляти (Горд., II, 1959, 265); Біля воріт давно вже виглядала синів стривожена мати (Стельмах, І, 1962, 95); Проїздив [Наливайко] одинокі й стривожені села, хутори (Ле, Україна, 1940, 55).

3. у знач. прикм. Який виражає збентеження, неспокій, тривогу. Всі молодиці глянули на її стривожене лице і почали сміятись (Н.-Лев., II, 1956, 50); Ластівка стривоженим і безпорадним поглядом стежив за Ярославою (Дмит., Розлука, 1957, 96); — В живіт його поранено, — стривоженим напівшепотом розповідав один із бійців, що прийшли з підводами (Гончар, II, 1959, 270).

Стриво́жена душа́ чия, у кого; Стриво́жене се́рце чиє, у кого — хто-небудь відчуває неспокій, тривогу. В покоях було тихо, мертво, а Гризельда не могла заспокоїти своєї стривоженої душі (Н.-Лев., VII, 1966, 42); Бараболя вискочив на подвір’я, припав до воріт, чуючи, як притиснуте до дерева б’ється його стривожене серце (Стельмах, ІІ, 1962, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 766.