СТРЕПЕХА́ТИСЯ, а́ється, недок., СТРЕПЕХНУ́ТИСЯ, не́ться, док., розм. Здригатися всім тілом, тріпотіти крилами (про птахів). Вража птиця безперестанку так стрепехається у торбинці, що конячка наструнчує вуха (Вовчок, VI, 1956, 294); // Прискорено, посилено битися (про серце). Скаржиться дівчина на тугу, а вже в самої серце дуже весело чогось стрепехається — туга тая розпадається наче (Вовчок, І, 1955, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 763.