СТРА́ШНО.

1. Присл. до страшни́й. — Ну, так! Оженився неборак! — Сама собі вона шептала І тяжко, страшно усміхалась (Шевч., II, 1963, 304); Він ходив зовсім як несамовитий, і його позападалі очі іноді так страшно блищали, що Горпина часом лякалась його (Гр., І, 1963, 259); — Як ти страшно й мудро заговорила, братова, — вражено подивився [Яків] на Дарину, а думки відразу домалювали все сказане про жіночу долю (Стельмах, І, 1962, 489); При стрільбі, суворий і натхненний [командир]. Повторяє приказку свою: — Прикро помилятись на ученні, Страшно помилятися в бою… (Гірник, Сонце.., 1958, 116); Соломія мучилась і страшно стогнала. Вона зовсім попекла собі руки до самих кісточок (Н.-Лев., VI, 1966, 416); Петро підвівся, сів. Серце його страшно билося; голова горіла (Мирний, І, 1954, 353); Дітвора була страшно зацікавлена (Донч., VI, 1957, 15); Ранок був темний — димний і туманний. Страшно пахло горілим і паленим (Смолич, II, 1958, 39); — Наш Фокс страшно перебірливий. Якийсь час узагалі не хотів їсти м’яса (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 178).

І (й) приступи́ти (приступи́тися) стра́шно див. приступи́ти, приступи́тися.

2. у знач. присудк. сл. Хто-небудь відчуває страх, боязнь. Мені аж страшно, як згадаю Оту хатину край села! (Шевч., II, 1963, 253); Серед двору лежав блідий, як смерть, Федір. Усім стало якось моторошно, страшно… (Мирний, IV, 1955, 236); Настя почула брязкіт кайданів, і їй стало страшно (Коцюб., І, 1955, 75); Кричала сова. Від того крику робилося страшно і моторошно (Тют., Вир, 1964, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 760.