СТРАХОПУ́Д, а, ч., розм.

1. Те саме, що опу́дало 1. Якби-то оце зерно та втроє родило, щоб на одному стеблі три колоски. А то заволочиш, і жайворонки та горобці видзьобають. Нема з чого й страхопуда поставити (Ірчан, II, 1958, 83).

2. перен. Людина або тварина, що має потворний зовнішній вигляд. * У порівн. Жучок [хлопець] був як страхопуд. Довгі-предовгі штани нижче кісток, всі у латках, у землю вроблені (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 56); // Те саме, що страхо́вище 1. Надворі щораз темніше, Михась добачає тут і там ніби зайців, ніби якихось страхопудів — аж мурашки йдуть йому поза плечі (Мак., Вибр., 1954, 96).

3. рідко. Те саме, що боягу́з. [Конон:] У мене все всередині затремтіло!.. [Фіона:] Невже ти такий страхопуд? (Кроп., II, 1958, 503); — Не давайте підмоги контрреволюції! — Заганяй паровоз у депо, гаси топку або злазь, коли страхопуд, ми й самі за тебе розпорядимося..! (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 67); // Ляклива тварина. Із-під сухого куща буркуну вихопився заєць… Коні з остраху стрепенулися, сторожко підняли вуха, захропли й сіпнули вбік. — Вйо! Страхопуди! — з докором обзивається батько (Літ. Укр., 11.VI 1968, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 757.