СТРАХОВИ́ДДЯ, я, с., розм., рідко. Те саме, що страхі́ття. [Тетяна:] Ох, яка ж то ніч була страшна! Давно, давно вже не бачила я такого вогню, який у Трохима бушував. Та пожежа — то було якесь страховиддя! (Кроп., V, 1959, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 755.