СТРАМИ́ТИСЯ, млю́ся, ми́шся: мн. страмля́ться; недок., розм.

1. Те саме, що соро́митися 1. [Любов (обіймає тітку):] Здорові, тіточко! Ну, де ж ваш ареопаг? [Олімпіада Іванівна (цілує, але все хмуриться):] Страмилася би! (Л. Укр., II, 1951, 7); Сестра Вустя, зачувши переговори, налетіла відразу, напустилася на Сердюків: — Страмилися б видурювати в хлопця останнє, що є! (Гончар, І, 1959, 44).

2. Ганьбити, осоромлювати себе. Працюй добре, не страмися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 750.