СТРАЖДА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. стражда́ти. Сила може народжуватись, сину, і від страждання, — так сказала одного разу мати Порфирові, і це йому міцно запам’яталось (Гончар, Бригантина, 1973, 110); Їй захотілось зробити щось дуже хороше для Сергія Боровика, якось полегшити його страждання (Собко, Справа.., 1959, 49); Може, поки не пізно, повернути від цих самотніх воріт, від цього незагородженого клаптика страждань і надій..? (Стельмах, II, 1962, 288).

2. Про вияв фізичного чи морального болю. — Так! — раптом якось стрепенувся Орлюк і посміхнувся самими тільки губами, в очах застигло страждання (Довж., І, 1958, 281); Він усміхнувся, але усмішка не змила духовного страждання з його позеленілого обличчя (Тют., Вир, 1964, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 748.