СТО́ЯЧИ, присл. Те саме, що сто́ячки. Хоч сядь та плач, хоч стоячи кричи — не поможе (Укр.. присл.., 1963, 46); Деякі [бійці] сіли на буреломі, деякі слухали стоячи. Воронцов говорив, походжаючи між ними (Гончар, III, 1959, 96); [Яків:] Людина! Це ж слово яке! Його треба завжди стоячи говорити і кашкета скидати… (Зар., Антеї, 1961, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 745.