СТОРОЖОВИ́Й, а́, е́.

1. Який стоїть на варті, охороняє кого-, що-небудь. Біля гирла безіменної степової річки сиділи сторожові козаки (Тулуб, Людолови, I, 1957, 137); Мар’ян вдень і вночі, мов сторожовий пес, бігав по коморах, пильнуючи своє добро (Чорн., Визвол. земля, 1950, 25); Сторожові тюлені не спали. Вони.. наче принюхувались, чи не наближається небезпека (Трубл., Лахтак, 1953, 55); // Признач. для сторожування, вартування; який є місцем перебування сторожі. Надворі було тихо. Тільки десь далеко перегукувалися вартові на сторожових вишках (Хижняк, Тамара, 1959, 251); Перехопившись попід мостом через баюру на той бік, розвідники вже дерлися по насипу до сторожової будки (Гончар, Людина.., 1960, 126); // Який несе дозорну або прикордонну службу. Вдень і вночі сторожові прикордонні катери.. ріжуть непривітні морські хвилі (Донч., II, 1956, 367).

Сторожова́ моги́ла — високий земляний насип при дорозі, на кордоні і т. ін., який був місцем перебування сторожі. Припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь і стигне там голубим маревом: суворою лінією стоять по ньому сторожові могили, насипані, може, татарвою, а може, волелюбним козацтвом, що ..боронило ці степи від ворожих навал (Тют., Вир, 1964, 72); Сторожови́й полк — на Русі Х-XVII ст. — кінний загін, що прикривав основні сили й здійснював розвідку. За «великим полком» стояв «сторожовий полк» (кіннота князя Димитрія) (Іст. СРСР, І, 1957, 86).

2. Стос. до сторожування, вартування. Ще літом сякі-такі сторожові роботи лучаються, а зимою які? (Мирний, IV, 1955, 213); Полк.. ніс сторожову охорону на шляху Т льча — Ісакчі (Добр., Очак. розмир, 1965, 383).

3. За допомогою якого попереджають про небезпеку, остерігають. Урочиста ніч тремтить над табором бранців і над Вавілоном. То там, то там загораються сторожові огні (Л. Укр., II, 1951, 146); [Сліпець:] Щоніч в трубу сторожову він дув (Фр., XIII, 1954, 378).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 735.