СТОРОЖКИ́Й, а́, е́.

1. Напружено-уважний, тривожний, зосереджений у чеканні чого-небудь (про людину); насторожений. Переживання останніх місяців зробили її недовірливою і сторожкою (Вільде, Сестри.., 1958, 535); Віталій.. помічає, що й Тоня зараз якась не така, якась сторожка, строгіша (Гончар, Тронка, 1963, 34); * Образно. Гори й долини лежали сторожкі, німі (Скл., Карпати, II, 1954, 358); // Чуткий, обережний, полохливий (про тварину). Біжать, поступаючи злегка, Газелі стрункі, сторожкі (Л. Укр., IV, 1954, 81); Дика гуска — птиця вельми обережна й вельми сторожка, підкрастися до неї важко (Вишня, II, 1956, 183); // Здатний швидко й легко сприймати, відчувати що-небудь (про органи слуху, нюху і т. ін.). Сторожке Богунове вухо здалеку вловило кінський тупіт (Кач., Вибр., 1953, 147).

2. Сповнений настороженості, тривоги. Птахи та солдати ще спали сторожким сном (Перв., Дикий мед, 1963, 269); Натовпом пройшов стриманий шепіт сотні голосів,.. залягла сторожка тиша (Епік, Тв., 1958, 335); // Який виражає напруженість, настороженість. Весь час вона була тепер під чиїмось сторожким поглядом, що.. ніби оберігав її від Фросеньки (Гончар, Дорога.., 1953, 53); Не чекала [Ярина] від нього добра, не вірила йому й дивилася сторожким оком (Жур., Звич. турботи, 1960, 203); // Стриманий, притишений (про рухи, звуки); обережний. Василь Васильович ступав повільною і сторожкою ходою (Дмит., Наречена, 1959, 126); Тонкий слух хлопця перехоплює сторожкий шерех, — здається, наче хтось, скрадаючись, пробирається в чагарниках (Кол., Терен.., 1959, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 735.