СТОП, виг.

1. Уживається як команда для припинення руху, роботи в знач.: стій! зупинися! — Ану, стоп! — ..Віталій нахилився до водія, торкнув його за плече (Гончар, Тронка, 1963, 333); Ешелон раптово рушає з місця і йде, набуваючи швидкості. — Стоп! — гукає фельдфебель. — Ще не одержано фураж!.. У мене зостанеться на цій станції половина людей… (Ю. Янов., І, 1954, 187); // Уживається як наказ припинити що-небудь робити в знач.: годі! облиш! Солдат б’є поліцая автоматом по голові.. Дівчина кинулася скидати з поліцая чоботи.. — Стоп. Облиш чоботи, зв’яжи його раніш… (Ю. Янов., І, 1954, 169); — Коли що — вона ж біля мене буде: сам, оцією рукою рішу! — Стоп! — насторожився раптом Баржак. — Чуєте? Десь.. ледве чутно заспівали півні (Гончар, II, 1959, 98).

2. у знач. присудк. сл., розм. Уживається на позначення припинення руху, роботи. Голова.. спустився [машиною] в ярок.. Смик сюди, смик туди, — стоп! (Вишня, І, 1956, 384).

3. у знач. ім., невідм. Назва покажчика, сигналу для зупинення механізму, транспорту. Лінія «Стоп» наноситься перпендикулярно до напряму руху транспорту (Автомоб., 1957, 256); Угаров рвонув на себе ручку машинного телеграфу. Мідна блискуча стрілка перескочила слово «стоп» (Ткач, Крута хвиля, 1956, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 730.