СТО́МЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і рідко СТОМЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СТОМИ́ТИСЯ, стомлю́ся, сто́мишся; мн. сто́мляться; док. Зазнавати втоми; натомлюватися. Сашко не любив, коли сестра стомлювалася в дорозі і тяглася за ним хвостиком (Кучер, Вогник, 1952, 4); Тільки дома Мирослава відчула, як вона дуже стомилася за сьогодні (Головко, А. Гармаш, 1954, 238); Стомилися хлопці, присіли спочити (Воронько, Тепло.., 1959, 160); * Образно. Розгуляйся [пісне], Не старій та не стомляйся. Рознеси над світом віру В перемогу правди й миру (Дор., Літа.., 1957, 4); // Перейматися втомою. У дітей та підлітків м’язи під час роботи стомлюються швидше, ніж у дорослих (Шк. гігієна, 1954, 74); Нехай же не стомлюються ваші руки, не туманиться зір і буде ясним розум (Логв., Давні рани, 1961, 26); [Лизогуб:] Рука стомилась писати (Корн., І, 1955, 225); // Відчувати душевну втому від одноманітності, довготривалості якогось стану. Хто важке на плечах горе ніс, Хто із мук стомився та із сліз, — Щастя хай тому ясне присниться! (Гр., І, 1963, 84); Старенька сива мати Стомилась сина ждати З чужої сторони (Мур., Піонер. слово, 1951, 159); [Адмірал:] Народ стомився, весь час перебуваючи в напруженому стані (Корн., І, 1955, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 729.