СТОЛІ́ТНІЙ, я, є. Те саме, що сторі́чний. З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Мирний, І, 1954, 165); В юрті я сидів на килимі в гостях у столітнього акина у Джамбула (Тич., І, 1946, 315); Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу (Шевч., І, 1963, 139); Присів на теплій скибі ворон-крук, Чорніш чорнозему його столітні крила (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 67); Хома не втрачав надії знайти отак коли-небудь закопану бочку добрячого столітнього вина (Гончар, III, 1959, 128); Над самим шосе зеленіють товсті столітні граби та буки (Н.-Лев., II, 1956, 415); Серед чагарів стояли столітні вузлуваті дуби (Цюпа, Добротворець, 1971, 181); Столітній ліс глибоким шумом Наді мною угорі шумить (Дор., Серед степу.., 1952, 103); Щасливий край, де молодості й сили Столітні спомини не пригнітили (Рильський, II, 1956, 94); — Ану тихо мені! — владно остерегла його Марія.. — Безглузді ревнощі столітньої давнини (Вол., Місячне срібло, 1961, 131); Столітній ювілей Л. М. Толстого викликав.. урядову постанову про видання 90-томної збірки його творів (Рад. літ-во, 3, 1957, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 727.