СТОЛО́ЧИТИ, ло́чу, ло́чиш, док., перех. Пригнути, надломити трав’янисті рослини, пошкодити посіви, ходячи, їздячи і т. ін. по них. Розпука пойняла господаря старого, Що весь йому горох поїли край дороги.. Надумавсь він горох посіять за житами.. Та от жнива наспіли: Горох поїли знов, ще й жито столочили (Зеров, Вибр., 1966, 431); // Позбавити врожаю (поле, город, луку і т. ін.), витоптавши, вибивши посіви, городину тощо. Баби, дівки та молодиці — Упень столочать сінокіс (Манж., Тв., 1955, 123); Хижий ворог зламать захотів наші сонячні крила, наші ниви стоптать, столочити (Сос., II, 1958, 218); // Сколупати (землю, грунт і т. ін.). Столочити сніг на дорозі.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 727.